Тепер Павлівка Іваничівського району Волинської області. Порицьк – давнє волинське містечко, що розгорнулось на підвищеннях понад річкою Лугою. Сліди перебування давнього населення в околицях села засвідчені знахідками кам’яних виробів доби бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.) 1]...
Уперше народжене історією у 1407 році, сьогодні воно, мабуть, рідко для нас постає у ролі розвинутого культурно-просвітницького центра, яким дійсно було впродовж свого існування [6]. Жалуваною грамотою 1407 року Великий князь литовський Вітовт передає Порицьк своєму слузі Іллі Вячковичу у володіння, який уже будує на цій землі дерев’яний замок (в районі Голіндерні). Одночасно був побудований римо-католицький костел. Вказівка про «Порыцко й другає Порыцко» [2], очевидно, пов’язана з тим, що поселення розташовувалося по обидва боки річки Луги, яка й ділила його на дві частини; і назва мотивована апелятивом «рька» — поселення, розташоване на березі річки. Зачинателем знатного роду Порицьких став Федір Корибут, князь Збаразький, за якого вийшла заміж одна з нащадків Вячковича Варвара. Пізніше Порицьком володіє Кшиштоф Конєцпольський, воєвода Белзький, згодом - Андрій Загоровський, підсудок луцький.
З 1684 і до 1939 року останніми власниками містечка були представники роду Чацьких. А таємниця «Порицька-кубка» полягала в тому, що у власників постійно народжувалися доньки – і володіння з кожним новим шлюбом переходило до інших рук. Отож, за правобережною частиною поселення закріпилася назва Старий Порицьк, що є найбільш відомим за часів національно-визвольного повстання: 1831 року тут відбулася битва корпусу польського генерала Дверницького з драгунами генерала Рудигера [2]. Полеглі в цій битві були поховані в могилі біля Старого Порицька, на той час уже, до речі, названого фільварком. Також поблизу Старопорицька знаходилась могила польських повстанців, полеглих у битві з царськими військами 2 листопада 1863 року. До Другої світової війни на цій могилі стояв дерев’яний хрест і кожного року проводилась відправа. На сьогоднішній день ці поховання не збереглися. Вони знаходилися приблизно в районі сучасної електророзподільної станції [14].
На лівому березі Луги лежав Порицьк. Поселення прогресивно розвивалося завдяки цілеспрямованій діяльності усіх власників. Дослідник урбанізаційного процесу Волині А.Є.Заєць зазначає про надання Порицьку в 1531 році дозволу на локацію або магдебурзького права. Про привілейованість містечка свідчить те, що тут існувала посада возного. На початку XVI століття в Порицьку налічувалося не більше 30 осель, з них 3-4 ринкові, більше вуличних та бідняцьких, тобто у складі населення домінувало селянство. Традиційно в містечку проводилося два річних ярмарки, за проїзд на які князь Олександр Порицький запровадив мито. Це нововведення було офіційно затверджене державними ревізорами у 1545 році. Оскільки Порицьк лежав на південній гілці шляху до Володимира, тут було створено підкоморок державної митної комори. Відомо, що за ревізією Луцького замку 1545 року князь Порицький утримував з Порицька городню Луцького окольного замку. Для вдосконалення робіт по утриманню цієї городні князь додав до Порицька ще 4 села (Переславичі, Трубки, Самоволя, Кучків). За свідченням ревізорів, городня була в хорошому стані, що траплялося не так часто.
У 1557 році, після збиткової пожежі у Порицьку, польський король Сигізмунд І Август видає Олександру Порицькому привілей на звільнення містечка від оплати всяких мит і податків терміном на 10 років. З 90-х років XVI і до середини XVII століття документи фіксують регулярні втечі підданих, як із Порицька, так і до нього. У 1694 році власником Порицька став Вацлав Чацький. Цікавим є факт, що у 1735 році каштелян волинський Михайло Чацький запросив до Порицька єзуїтів, які займалися місіонерською діяльністю. А сам князь упродовж 1751-1764 років займався організацією будівництва нового костелу, для оформлення якого був запрошений відомий архітектор і маляр, єзуїт Андрій Ахорн(1703-1780), уродженець Хелма на Помор’ї. Після пожежі, що сталася у другій половині XVIII століття, власник Порицька Щасний Чацький розпочав будівництво нової резиденції, а завершив його тільки син Тадеуш - відомий вчений, історик, засновник Кременецького ліцею [11]. Його маєток був зразком класичного палацового комплексу того періоду. Двокорпусна садиба була і вишуканим житлом, і багатим музеєм, і цінною книгозбірнею - Чацький захоплювався, а може, просто віддавав належне аристократичній моді, колекціонуючи культурно-мистецькі пам’ятки і книги. У музеї кожна річ була детально вивчена й описана запрошеними фахівцями. Трагічно завершилася його доля у період Першої, а остаточно - Другої світової війни. Внаслідок другого поділу Речі Посполитої Тадеуш Чацький [12] втратив право власності на Порицьк, протее відстояв його після вступу на російський престол Павла І. А після третього поділу, у 1796 році, містечко, відійшовши до складу Російської імперії, стає волосним центром Порицької волості Володимир-Волинського повіту.
Ріст міського населення у XIX столітті не минув і цього містечка, яке вже у 1873 році налічує 583 мешканці, з них тільки 21 були ремісниками і 22 торговцями, решта - селяни. Проте серед останніх уже з’явився прошарок, що працював на підприємствах, організованих власниками Порицька. А на той період уже діяли пивоварний, шкіряний і цегельний заводи, цех з виготовлення дьогтю і скипидару, тартак, годівля арабських коней - власність графа Чацького. З часом дисбаланс між населенням і владою росте через вагомі об’єктивні чинники - посилення влади графа і церкви. Зокрема, після запровадження інвентарних правил 1847 року Чацький відібрав у селян 40 десятин землі, Порицькій церкві належало 39 десятин, які селяни змушені були обробляти своїм реманентом і тяглою силою. Реформа 1861 року, з її «лояльними» умовами викуплення землі, фактично не послабила малоземелля і становища залежності селян від місцевої адміністрації. Усе ж, історичний позитив торкався власне процесу розбудови і розвитку містечка. На початку XX століття за переписом населення 1906 року в містечку проживало 2272 жителі, а 1911 року - 2956 міщан (половина із них - євреї). Тут була пошта, телеграф, поштова земська станція, фельдшерський пункт, аптека, банк та 48 крамниць. Адміністративний центр Порицька розміщувався в районі Голіндерні, де був суд, волосна управа, двокласна школа з семирічним навчанням. Школа складалася з двох корпусів, біля яких Були житлові забудови для вчителів, майстерні, тир та два великі ігрові майданчики. Вулицю закінчував розкішний сад фруктових дерев і кущів - власність графа Чацького [14]. На сьогоднішній день залишилось небагато пам’яток по давньому Порицьку. Назавжди стерті сліди таких цінних в архітектурному, історико-культурному плані споруд як уже згаданий римо-католицький костел, єврейська синагога, волосна школа, уявлення про котрі тепер можна лише скласти із фотографій та спогадів старожилів [14].
Лиш поодинокі дерева відтворюють далеко не повний образ унікального парку Чацьких, закладеного Діонізієм Міклером в кінці XVIII століття. Усе ж, саме завдяки цим спогадам істотно вдосконалюються знання про Порицьк -активний осередок міщанського життя, кресове містечко, або строкате різнонаціональне поселення... Такі амплуа він справді розіграв, починаючи з XV століття. Цінність, власне, у тому, що історія давнього Порицька - то і є історія сучасної Павлівки, яка довго була його предмістям. В роки Першої світової війни згоріла частина резиденції Чацьких, яка так і не була відбудована. У березні 1919 року біля Порицька, який був зайнятий українцями, відбулися бої українських і польських військ. У вересні 1942 року гітлерівці в Порицьку замордували близько тисячі євреїв.
А у липні 1943 року тут відбулася каральна акція над польським населенням, що наклало певну тінь на українсько-польські стосунки. В роки Другої світової війни Порицьк фактично вщент зруйнували гітлерівці. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 квітня 1951 року його об’єднано з Павлівкою в один населений пункт. 11 липня 2003 року в Павлівці на відзначення 60-ї річниці Волинської трагедії [15] відкрито пам’ятник українсько-польського примирення «Пам’ять – Скорбота – Єднання» [3], [7]. У церемонії відкриття монумента взяли участь і виступили Президент України Леонід Кучма та Президент Польщі Олександр Кваснєвський [5],[10]. У травні 2007 року Порицьк відзначав свій 600-літній ювілей [4]. По-особливому святково виглядала Павлівка та її жителі в цей час. До містечка зійшлося і з’їхалося сотні людей. Урочистість відкрила сільський голова Н.А.Петренко [8]. До Павлівки прибула делегація з міста Детмольт Німеччини, очолювана професором Кроком, яка є складовою зініційованого їхньою державою екскурсу «Мости в Україну» [9]. Перед присутніми виступили представники місцевої влади, священнослужителі, відомі земляки – вихідці з села, представники освіти та культури, учасники художньої самодіяльності. Своїми спогадами поділився заслужений працівник культури Й.А.Секунда, який одним із перших в області у 1966 році був удостоєний цього звання. На теренах села – чимало хороших підприємств і підприємців. Про здобутки своїх колективів говорили голова правління ВАТ «Павлівський пивзавод» М.С.Пікута, директор приватного підприємства «Павлівська риба» П.Г.Сарабуна.
Значний внесок у розвиток рідного села підприємців Бориса Шостачука, Олега Хом’яка, Світлани Вишневської, Лариси Михняк, Петра Сопронюка. З ініціативи депутатів сільради у Павлівці діє перший у районі сільський ринок, відкрито декілька приватних крамниць,кафе, працює санаторій-профілакторій «Шахтар», оздоровчий табір для дітей «Барвінок», сільська лікарськаамбулаторія, ЗОШ І-ІІІ ст.Окрасою села є пам’ятка архітектури місцевого значення – Свято-Михайлівська церква 1650 року будівництвапідпорядкована московському патріархату. На честь 600-літнього ювілею було закладено будівництво і невдовзіпостане ще один храм Архістратига Михаїла УПЦ [13].Час плине, містечко розвивається. І варто, все-таки, підтримувати його авторитет, заради історичної пам’яті,заради майбутнього.
Використана література :
1. Антонович В. Археологическая карта Волынской губернии, ст.62.
2. Білик В. 600 років від часу писемної згадки про с.Порицьк / Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2007 рік //Луцьк, Твердиня,-2006.-164 с.
3. До примирення і взаємного прощення // Українська культура.-2003.- №8.- с.3.
4. Куль Л. Славний ювілей Порицька // Колос.- 2007.- 15 трав.
5. Лис В. Вшанування жертв Волинської трагедії у Павлівці // Волинь.-2003.-12,15 лип.
6. Михайлюк О.Г.Павлівка /О.Г.Михайлюк, А.І.Турос, Н.І.Хмара // Історія міст і сіл УРСР: Волинська обл.- Харків, 1969.-233-240 с.
7. Петрощук В. Пам’ять. Скорбота. Єднання // Колос.- 2003.- 18 лип.
8. Петрощук В. Ти Волині чудова перлина // Колос.- 2007.- 22 трав.
9. Петрощук В. Тут часточка великої держави // Колос.- 2007.- 2 черв.
10. Пирожко О. Чи відбулося примирення? // Волинські губернські відомості.-2003.-17 лип.
11. Пясецький В. З історії районних центрів Волинської області // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Історія міст і сілЗахідного Полісся. Маневиччина: Матеріали ХІІІ Волин. наук. іст.-краєзн. конф.- Луцьк, 2004.- с. 260-261.
12. Пясецький В. Порицьк і Порицька книго збірка: Старожитні міста і містечка Волині // Волинські губернськівідомості.- 2000.- 7, 14 груд.
13. Стрий В. Буде храм на честь 600-річчя Порицька // Колос.- 2007.- 30 січ.
14. Фонди Іваничівського історичного музею. Спогади Р.Т.Ващука, жителя смт.Іваничі
15. Zygmunt Stanski, Witold Stanski. Poryck miasteczo kresowe. Symbol tragedii Polakow na Wolyniu // Torun.- 2005.- 177 с.
Тетяна Єлисєєва, м. Луцьк.